Народилася в ґазди
довгождана доня.
Швидко так собі росла,
наче в полі сонях.
Уже хлопці під вікном
дівку кличуть свистом.
А один подарував
дороге намисто.
Батько дивиться - біда,
треба щось робити.
Делікатно так почав
з нею говорити:
"Доню люба, маєш ти
це на світі знати.
Хлопці хочуть лиш одне:
дівок цюлювати.
Наговорять гарних слів,
піділлють шампану.
Закрутиться голова
від цього обману.
Мені в очі цвіркнуть всі:
скажуть: у Гаврила
дочка з батяром простим
вінок загубила.
А це - сором для сім'ї,
рід знеславиш й хату!"
І сказала доня так:
"не дурна я, тату!"
Батяр знову під вікном
доньку викликає.
А що хоче той лайдак
дівка уже знає.
Вечір швидко проминув,
немовби хвилина.
Повертається донька
від скурвого сина.
"Тату, тату, ви пророк,
звідки ви те знали?
Що хотів увесь наш рід
прецінь він знеславить!
Цілував мене в уста,
ще хотів у перса.
Та, батечку, знеславлять
його стала перша.
Я збезчестила його
предків і потомків!
Виривався, як дурний
від моїх він цьомків.
Не впускала цілу ніч,
знеславила файні.
Був уже, як неживий
він на сіні в стайні.
Най вже нині йде селом
про батяра слава.
Як знеславила його
твоя дочка Слава."
Оксана Максимишин-Корабель
30 серпня 2017 р.
Португалія
