Нажаль, пройшли часи, коли їх убивали,
Коли ховали «стоячи» панів,
За те, що нашу землю плюндрували,
Й не слухали, коли волав: не хтів!
Народна шана нашого народу
Лишень тоді, коли душа в честі,
А ні — тоді з камінням в воду,
Або на палю! Господи прости!
З часів Січі, гетьманської доби,
Терпіння у народу має межі,
І гнів, як грім - на крадені торби!
Від нього не сховають мури, вежі.
Неначе хвилі у могутній шторм,
Неначе буревій, як Божа кара,
Вже не питають юридичних форм -
Чортів земних женуть до Валтасара!
