"Пізно присвячені вірші "
А серце з криком рветься. Повернись.
Вже пізно я присвячую ці вІрші
Лиш мама каже: " доню, не журись..."
Бо у житті трапляються ще й гірші.
Мені руйнує розум незнання,
Чому ж собі обрав таку дорогу?!
Складав ти, мабуть, долю навмання,
А я прийшла, щоб бити у тривогу...
Кохала я тебе не за слова,
А за зелено-сірі твої очі.
У день я мов заплакана вдова,
Бо снишся ти мені у снах щоночі.
І хочу я з тобою завжди буть,
Не дивлячись, що зломлене минуле.
Готова я про все страшне забуть,
Але мене від тебе відштовхнули!
. . .
Вже пізно я присвячую вірші...
Щасливі люди - злими не бувають.
Але в моїй розлюченій душі,
Таких як ти нажаль не забувають.
