І кличуть хлопця «Рембо» побратими,
а супротивник впевнено – «каратель».
І вже забулось, як насправді звати,
і що рідніш – Донбас, чи то – Карпати…
Та й скільки тих відмінностей між ними?
А мами голос уві сні: « - Синочку!» –
як і в дитинстві до обіду кличе.
Та в лиходіїв настрій войовничий –
і в матері засмучене обличчя…
Ще просить зняти випрати сорочку.
А до домівки ж – лиш подай рукою,
і по-пластунськи міг давно добратись,
ще й у Дінці попутно накупатись.
Та не мовчать за річкою гармати…
І берег затягнувся осокою.
Він має мрію (ще не має часу)
пізнати всі міста, містечка, села,
де побратими житимуть веселі
в своїх родинах, в затишних оселях…
Бо ж не бував за межами Донбасу.
І не завадити ніяким ордам
підняти стяг на кожнім териконі
тому, хто виріс в степу на долоні,
хто не продався злодіям в законі…
То буде кращим дембельським акордом!
26.10.2015
(фото з інтернету)
Дякую!
