Море за її животом, за яким виринає місяць,
Пахне медом,
Як і кожна з її долонь,
Пахне медом,
Лише волосся її пахне містом.
Лише серце її бється, наче скажене,
Не зупиняється ні денно,
Ні нічно,
Душа в неї така глибока і темна,
Що добре, коли залишається
Місяць.
І я прокидаючись, цілуючи її
Шрами і шви,
Які стануть шрамами,
Відчуваючи як в ній проростає
Любов, гречка й цитрини.
За якими минає осінь, і
Залишаються плями.
