Я її бачив у всіх моїх забутих мріях,
у спогадах, у мареннях, у моїх надіях.
І кожен раз,коли важчають віки, коли я засинаю,
Я бачу знову її, і до безсметності кохаю...
Вона мій гріх, моя важка пожиттєва кара,
Я б її повернув та вона, прекрасна примара.
Тому я живу, досих пір як...нікчема,нездара.
Блукав із рук до рук, як занедбана гітара.
І разом з нею, мені помирати у пекельній печалі,
я відчалю тоді коли, для мене не буває ,вірних причалів.
А час біжить мені, помагає руйнувати клітини,
Я би хотів аби вона стала мамою моєї не одної дитини.
я кричу всі не вона їй же не знайти заміну,
Незламний ангел яку я-я зламав, і зламану покинув.
А час убив і поставив мене на злиденні коліна,
Та я ще повзу,та я ще повзу та мрію, що до неї прилину.
ніколи не погляну у космічні очі.
але слова із крові мають сильний почерк.
диверсію думок то я собі пророчив.
Чого ж тепер ти хочеш,хлопче?
І я вдушив ту долю, тупу повію,
Лишив нічний психоз і денну істерію.
Я проміняв любов на кайфу дію.
А получив взамін холодну анемію.
Її забути, її лишити? А може і тепер не знати?
Що мені до неї, всі мертві дні мої повік верстати.
Один лиш раз я не її обрав, а інше тісне ложе,
Віднині я не я, ніхто не поможе, я на себе не схожий.
Такий безсилий, не хочу далі бороться без волі.
Купаюсь в алкоголі на чужому тіла лоні.
Я не живу, і живим мені уже не бути.
Прийди хоч в снах, аби на мить я міг хоча б заснути.
Бо я не сплю...
ID:
603149
Рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата надходження: 31.08.2015 00:05:23
© дата внесення змiн: 31.08.2015 00:05:23
автор: Невідомий Дядько
Вкажіть причину вашої скарги
|
