Звичайним днем здавався день липневий-
Звичайно якось вітер з гіллям шепотів,
Звичайно сонце ки́дало проміння з неба,
Кудись звичайно хтось спішив...
Та не звичайним був він для сім'ї-
Для хлопчика малого, що чекав з лікарні тата,
Діставши жваво кольорові олівці,
Картину радісну він всівся малювати.
Він чисте небо зобразив, на ньому сонце,
А знизу луг - зелений і ясний,
А ось він з татком - в нього на долоньці,
Сидить скрутившись їжачок малий.
Так хороше намалював, так справно!
Так радісно на цій малесенькій душі!
Ось скоро татко прийде й мама-
Похвалять сина за старання ці.
Годинник вибива годину,...другу...
Малому вже не терпиться сидіть,
Здається,ще всього одна хвилинка
І татків голос в домі прозвучить.
Під'їхала машина...шум надворі...
І мама до дверей заплакана іде...
А тато? Тато прийде, мабуть, згодом-
Він знає, що його малий синочок жде.
Метається в кімнаті дивно мама,
Мовчить тривожно сльози витира,
Бере на руки хлопчика, цілує,
До серця свого міцно пригорта...
"Немає, синку...Не прийде, маленький...
Немає, любий,...татка вже нема..."
Стоїть беззахисно хлопчинка,
Малюнок радісний тримає у руці...
Кричить матуся: "Синку, синку!" -
Навік малий запам'ятає крики ці...
Звичайний день, звичайне небо,...
Де таточко тепер його живе,
Для татка щось іще намалювати треба-
Для сина він живий...він не помре.́
