Ніхто й ніколи не бачив її сліз,
Не бачили смутку її, ні горя.
Вона завжди сміялась й раділа,
Незгасний клубок енергії життя.
Любила, сміялась, жила -
А потім зникла назавжди з життя...
Занадто сильно вона полюбила,
Занадто сильно довірилась серцю.
Вона часто страждала вночі
Й вітала сльози подушка до ранку,
А вдень усміхалась як завжди-
Раділа, любила, жила...
Він не знав справжню її,
Всміхнувся, моргнув і пішов...
Назвжди, дівчино, пішов...
Зламав її, убив її у ній.
Але навіщо було йти і їй?
Весна ж буянила надворі
І цвіли ромашки польові
На могилі дівчинки, що завжди сміялась...
