Сьогодні гарний, непорочний і стійкий,
Чи збурить помахом сп’янілого крила
Забуте озеро, де паморозь лягла
На лід, що закував польотів шал стрімкий?!
Колишній лебідь відчуває в час тяжкий,
Що вся надія на свободу відійшла –
Більш не співатиме про дальній край тепла,
Де жив, коли зими приходив нуд гіркий.
В конанні білому звів шию він пряму,
Відкинув простір, що призначений йому,
Але не жах землі, де пір’я у багні.
Марою білою він світиться в імлі,
Заціпенілий у зневаги зимнім сні,
Що криє Лебедя в чужій пустій землі.
Stéphane Mallarmé
Le vierge, le vivace et le bel aujourd'hui (Le Cygne)
Le vierge, le vivace et le bel aujourd'hui
Va-t-il nous déchirer avec un coup d'aile ivre
Ce lac dur oublié que hante sous le givre
Le transparent glacier des vols qui n'ont pas fui!
Un cygne d'autrefois se souvient que c'est lui
Magnifique mais qui sans espoir se délivre
Pour n'avoir pas chanté la région où vivre
Quand du stérile hiver a resplendi l'ennui.
Tout son col secouera cette blanche agonie
Par l'espace infligée à l'oiseau qui le nie,
Mais non l'horreur du sol où le plumage est pris.
Fantôme qu'à ce lieu son pur éclat assigne,
Il s'immobilise au songe froid de mépris
Que vêt parmi l'exil inutile le Cygne.
