Моє серце в своїх долонях
Ніжно й боязко ти тримаєш.
Але в мене сьогодні безсоння,
Може впустиш його й не спіймаєш…
І чомусь притаїлись думи,
Що можливо все-таки впустиш -
Розіб’ється на крапельки суму,
Але ти цього не допустиш…
Бережеш ти його від сонця,
Щоб не було від опіків рани.
Вдягнувши маленьке суконце,
З світло-ніжними кольорами.
І від вітру його захищаєш,
Щоб раптово не охололо.
Адже добре напевно ти знаєш,
Скільки холоду всюди навколо.
І морозу воно не боїться.
Адже ти його зігріваєш.
Може тихо лише причаїться,
Що робити, ти добре знаєш…
Бережеш ти його кожний поштовх,
Навіть дихати забуваєш.
Не збиває тебе навіть поспіх,
Перепони усі ти долаєш.
Так проходять і дні, і ночі,
Ти тримаєш його щосили.
Не пускаєш усіх охочих,
Щоб по ньому вони не ходили.
Ні! Не зловиш його, ні за що!
Не впустивши, не можна зловити!
Адже все вже занадто пропаще…
Встигло корні у тебе пустити…
