Що за народ ми, українці?
Що ми за нація така?
Хоч наливаємо по вінця,
Та не танцюєм гопака.
Ми і трудящі і відважні,
І розум маєм, хоч куди.
Але в той час такі продажні,
Не дай Господь, не доведи!
По собі кожен, наче геній,
Що й світ до правди б відродив,
А ось народ,– малого ймення,
Хоч і на краще заслужив.
Нас легко так зіткнуть лобами,
Скупати в омуті брехні,
Невже ж такі ми безталанні,
Що все не верхи на коні?
Десятки років пхаєм воза,
Як тії лебідь, щука й рак,
Не раз собі говорим, – досить!
Та, не зупинемось ніяк.
Свої амбіції нам вище.
За всі державницькі діла,
І, навіть голос правди віщий,
Мовчить, щоб правда не жила.
На когось звалювать провини, –
У нас таке, немов в крові,
А потерпає ж Україна,
То хто ж до цього все довів?
На папєрєдніків киваєм,
Самі ж не змінюємо суть,
Тому, що раптом забуваєм
Звідкіль всі прикрощі ростуть.
Не раз будили совість дзвони,
Не раз молились щиро ми,
Та ось у розбрату в полоні
Знов пробуваємо сумні.
Ніяк зібрать нас воєдино,
Щоб той створить менталітет,
Жде розуміє мати сина,
І держава нам – авторитет!
А Україна все чекає,
Жита в полях шепочуть нам,
Тож, часу в роздумах не гаймо
І не доводьмо все до драм.
Є Мамаї в нас й Роксолани,
Є у нас трудящий люд,
Та чи ж звіряєм свої плани,
Чи ж бруд виносимо на суд?
По голих преріях блукаєм,
Шукаєм правди, та – дарма,
Бо те, що сіяли збираєм,
А по загалу – це бур’ян.
У нас в ціні, і пісня,
Людей хороших, хоч куди,
Але, без злагоди нам, звісно,
І ні туди, і ні сюди.
Так Україна буде жити,
Садам, полям її – цвісти,
Нас на лопатки не вложити,
Нас, українців, не звести.
ID:
554820
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 26.01.2015 15:12:26
© дата внесення змiн: 26.01.2015 15:12:26
автор: Анатолій Пасічник
Вкажіть причину вашої скарги
|
Болюча правда! Браво, Анатолію Євгеновичу! 
