Ти пам’ятаєш?... Звичайно пам’ятаєш…
Той день, ще не прохолов від вітру.
Той день, в своїх долонях ти тримаєш,
Ти не забудеш почуттів оту палітру.
Під ясним небом спілості й вогню,
Коли весь світ притих від літа,
Коли та ніч дорівнювала дню,
Зійшлись два Всесвіти в суцвіття.
Воно цвістиме ніжно й обережно.
Торкаючись до губ – твого проміння.
А потім відцвіте – як тому й належно.
Лиш в пам’яті зостанеться цвітіння.
Ти пам’ятатимеш?... Звичайно так…
Ще на вустах зостався ніжний цвіт.
Стежками підеш, мрійли́вий одинак…
У пошуках «свого»,минаючи весь світ.
