Так приємно читати тебе,
Хоч і важко мені зрозуміти.
Як червона хвороба змогла,
Розум твій вже тоді підкорити.
Та я хочу повірити щиро,
Що прийшло до тебе каяття.
Що побачивши муки народу,
Зрозумів більшовицьке буття.
Бо близькі для мене твої вірші,
Кожен звук, мов за серце бере.
Я не мов поринаю з тобою,
У все те, від чого береже...
Кожна матір дитину старанно,
Не порушити серця, щоб марш!
Але дурнів таких невблаганно,
Розростається моря пейзаж.
Але гратись невдячно Сергію,
З почуттями, нехай і жінок.
Бо каратимуть Боги суворо,
В кого совість не робить свій крок.
Тебе вбили, тобі пощастило,
Не благати про смерть у ночі.
А я вижив, та з моєю то вдачею,
До тидцятки піди проживи...