(переклад вірша Вячеслава Єгіазарова)
Вже судна, налаштовані на старт,
Йде з труб димок, в повітрі пахне сажа.
Тебе приваблює, напевне, хтось та скаже, -
романтика рибальська і азарт.
Повітря сейнерів приємне тут,
в світанок білий синя птаха кличе,
у спокої обвітрені обличчя
рибалок, що виходять на маршрут.
Де б не ходив, прийду я на причал,
до світлих витоків історій Гріна.
В дитинстві я цікавий був хлопчина,
байдужих я до моря не стрічав.
Відчалять судна, їх похідний ряд
за маяком зустріне вітер свіжий,
і далина край берега відріже
й заступлять чайки за корму в наряд.
Чого сумний? Вода, відповіси,
за що, бува, чіпляються тенета?
То й мрію, що з дитячих літ на злеті,
не викарбують з пам’яті часи.
Тому звернувши, часом, із дороги,
веду до моря друзів на поклін.
Тут навіть біль непереможних стін
спадає вниз до самого порогу.
--------------------------------------------------------
• Я С ДЕТСКИХ ЛЕТ НЕРАВНОДУШЕН К МОРЮ
• Вячеслав Егиазаров
• Уже готовы к выходу суда.
Из труб идёт дымок и пахнет сажей.
Тебя влечёт, – наверно, кто-то скажет, –
романтика рыбацкого труда.
Да, мне приятен воздух сейнеров,
в рассвете белом голубые птицы,
спокойные обветренные лица,
готовящихся в море рыбаков.
Где б ни ходил, приду я на причал –
к истокам светлым гриновских историй.
Я с детских лет неравнодушен к морю.
Я равнодушных к морю не встречал.
Уйдут суда, держа походный строй,
за маяком их встретит ветер свежий,
всё вдаль и вдаль от крымских побережий,
и чайки замелькают за кормой…
О чём грущу?
Ответит ли вода,
за что случайно зацепился бредень?
Наверно, каждый в детстве морем бредил,
а детство не уходит без следа.
И потому, свернув порой с дороги,
стараюсь привести сюда друзей.
Здесь даже боль невзятых рубежей
как будто затихает понемногу.
реднем професійні рибалки на морі не ловлять.
