Ти укрий мене рідная землле,
Ти закрикрий мої очі навік.
Хай прокинусь я слабкий та старий,
Не проживши моїх гірких літ.
Навіть мертвий здіймуся до неба,
Не звертаючі — шлях свій пройду.
Я ненавиджу грішні закони,
І без них до спасіння дійду.
Поясніть мені хтось, якщо здатні,
Ваші формули вивести в світ.
Справедливість якої немає,
Хоч вписати б її в заповіт.
Як нарешті себе впанувати,
Щоб не кинути відчай в Дніпро?
Де знайти своє щастя й з'єднати,
Мрії пошуку в злате руно.
Лиш тебе моє сонце кохати,
На крові присягнувся мій спів.
Серця квіти по річці пускати,
Та благати про милість віків.
Як тепер, коли зникло майбутнє
Моє щастя, в тобі що вбачав,
Мають жити жахи неминуче,
Які в серце той серпень впускав?
Може зараз - то відчай говорить,
Що мене розрива на шматки.
Але хай він мене пертворить,
На уламки із прожитих днів.
Врозуми ж ти мене Святий Боже,
Дай ковтнути всю мудрість віків.
Щоби став в один ряд, хто всеж може,
Віднайти праве слово батьків.
Я так мрію побачити зірку,
Яка буде від перст йти твоїх.
Що розкаже мені, як карати,
Хто за правою жити не зміг.
