Заночую в цю ніч невдома,
Не почую дзвінків навмисне.
Я лечу! –
Це таке знайоме
Відчуття відсутності висі.
Почекай, не засни до мене!
Потім спокій розтрощать німби.
Ніби вперше… мої зелені…
Закохатись у тебе їм би!
Кволе місто – жебрак на милицях,
Потомилися навіть вулиці
І, зневірені вірою в милості,
На колінах в мене поснули.
Почекай! Не запалюй свічку!
Збережи трохи воску й пороху.
Я до тебе – лише на нічку –
Розбиваюсь об стіну мороку…
Ще три метри – і мертві сходження
Перетворяться в хтиві “хочу”…
Моє чергове народження
Чекає цієї ночі…