Миколай сидів у своєму офісі та приймав листи електронною поштою. Два помічники – золотокрилі Ангели– носили цілими мішками листи від малечі з далеких сіл, куди інтернет навіть зі своєю шаленою швидкістю все ще не потикався носом. І дітям доводилось виводити каракулі кульковою ручкою на папері.
Кожен лист Миколай уважно перечитував і відповідав веселими смайликами. Ці смайлики приймала галаслива малеча і раділа так, як ніколи. Це були найрадісніші дні у році –дні , сповнені казкового очікування та магічного затишку у душах та серцях.
Свято наближалось!!! Миколай переглянув усю свою електронну пошту і кинувся розглядати чарівні зимові конвертики. Конвертики шелестіли у нього в руках, кожен з них тримав міцно запечатане бажання дитини, яке адресувалось тільки доброму Святому Миколаю. І ніхто про нього не знав. Ще двадцять років тому діти були більш дитячими та наївними. Зазвичай просили солодких ласощів, іграшок та книжок.
Тепер бажання урізноманітнились. Діти просили новомодніх мобілок, ноутбуків та нетбуків, сучасних іграшок і навіть автомобілів. Працювати ставало дедалі важче. Та серед усіх бажань найчастіше було одне: «Миколаю, чи ти знаєш, для чого дитині дві руки? Для того, щоб однією триматись за мамину руку, а іншою за татову руку! Зроби так, щоб у мене були мама і тато! І щоб у своїй сім’ї я не був самотнім!» Миколай задумався…
Ця проблема нашого часу ставала навіть важким завданням для Святого Миколая.
Миколаю, допоможи!
Сніжинки вальсували у замріяному небі і викликали на небо своїх чарівних сестер. Зорі вже не довго барились. Стали тихенько наспівувати колискову для дітей, а ті влягались спатоньки у свої ліжечка. Миколай обов’язково усім допоможе! А інакше бути не може! Бо він уже їде на своїх срібних санах до усіх нас – дорослих і малих!
«Миколаю, чи ти знаєш, для чого дитині дві руки? Для того, щоб однією триматись за мамину руку, а іншою за татову руку! Зроби так, щоб у мене були мама і тато! І щоб у своїй сім’ї я не був самотнім!»
Так сердечно... І сумно... Бо на Землі так багато тих, у кого немає батьків...
Бо на Землі так багато тих, у кого немає батьків...
