Ти хапаєш мене за руки і притискаєш до стіни…Дивишся у моє обличчя…Я хочу звільнити свої руки і починаю нервово крутити ними. Мовчки сповзаю по стіні вниз. Присідаю навпочіпки і схлипую… Маленькі краплинки людської печалі заповнюють очі і помалу течуть по щоках. Недобре плакати… Плач все більше розпалює жалість до себе. І людина, жаліючи себе, прощає собі майже все. Переконує усіх довкола в своєму нещасті. І стає хронічно нещасною. Не хочу бути такою. Може, злість переможе зашмаркану жалість? Починаю злитись...Сама на себе чи на когось?
Розумію – треба щось змінювати. Але з чого починати? Це питання є вже навіть не питанням, а щоденною філософською стверджувальною фразою, що весь час крутиться в голові. Злитись довго? Від злості гинуть нервові клітини, гине молодість і краса. А для жінки – це трагічно. Жінка – продовжувачка роду людського. І якщо вона не переможе у собі зародки злості, то точно пожне зло.
Хоча доброта з масними очима і з каменюкою за пазухою мене теж не влаштовує. Щиро заглядати комусь у вічі, а потім болісно кидати каменем у плече? Б-р-р-р. Стає трохи не по собі. Щоб позбутись каменюки, треба щиро каятись. Каятись так, щоб увесь світ заплакав разом з тобою. Каюсь! Кидаю каменюкою об землю. Розбиваю на дрібні шматки. Ті шматки трохи муляють моє серце і душу. Такою дрібною каменючкою правда вже не вб’єш і не пораниш... Але як позбутися ще її? Трохи ніби полегшало…
Та ти знову хапаєш мене за руки, за серце і душу. Болісно притискаєш до стіни… Ну що ти хочеш в маленької тендітної жінки?! Скажи мені врешті-решт!!! Нічого тобі не вийде! Ця вічна боротьба з тобою і за тебе навіть подобається мені… Бо коли ти щиро заглядаєш у мої очі і щасливо посміхаєшся мені, я розумію, що все-таки люблю тебе! Бо як не любити Життя?
Як мені подобається Ваша позиція Наталочко!
Що тут порадиш... Найкраще рецепти в старого Рад"ярда. Він, щоправда писав свій вірш ЯКЩО синові, але майже все те підходить і дівчині з Вашими поглядами. Загляньте, якось на мій профайл, думаю, Вам сподобається переклад того вірпша.
Ваше ЖИТТЯ дуже життєве, але притискати себе до стінки не дозволяйте навіть йому. В першу чергу - йому.
Наталія Ярема відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, пане Валентине! Обовязково почитаю! Дякую за гарні побажання!!! Вам зичу усього від життя доброго!