Перше кохання(згадки)
Іду. А під ногами не шурхотять листи
Тебе нема. Ти був такий нежданий,
Жаданий і коханий.
Тільки ти.
Ти був давно.
Давно ти був, не пам’яну нічого.
Не божеволію. Від чого?
Все що було, то загуло.
Тебе жадала я, не каюсь.
Тепер з папером лиш кохаюсь.
Тебе кохала я , кохала.
І перша я тебе поцілувала.
Топилась я в твоїх очах.
Це так приємно, та це жах.
І темряви тепер я не боюся,
Тебе лиш тільки стріти стережуся.
Я не кидалася словами.
Була я власністю твоєю, та ти не взяв мене руками.
Я? Так, хотіла я твоєю стати,
Бо не могла вночі я спати.
Та склалося не так,
Розбився не злетівши наш літак.
Тебе кохати не хотіла,
Я серце розумом душила.
Та ти все ближче, ближче був,
І розум відключився, в твоїх очах він потонув.
А голос твій його так зчарував.
Я думала, хоч трошки почуття ти мав.
А ти зізнався: „ Я кохаю!”
Скажи ще раз, коханий, я благаю!
Іще сказав він: „Я тебе кохаю!”
А я повірила, на крилах щастя я літаю.
Це неможливо! Це щастя все мені?
Збудіть мене! Я не у сні?!
Яке ж це щастя так кохати!
Яке ж це щастя із обійм не виринати!
Багато щастя не буває, воно швидесенько минає.
І вже якийсь він не такий.
Його я обіймаю – він не мій.
Коханий, що таке? Чому ти в тузі?
Пробач, тепер ми просто друзі.
Ми тільки друзі...ти ж казав...
Пробач мені, я те збрехав.
Мені подобалась, я думав зможу полюбити.
Мене я прошу не корити.
Він пояснив, що друг – хто ворогом не зветься,
А про стосунки і не йдеться.
І я залишилась сама.
Словам його повірила дарма.
А ви не вірте, просто грайте,
У серце хлопців не впускайте.
