Аби не сама.
Жила собі Маринка- дівка.
Жила собі, жила, жила...
Все в неї гарно, та от тільки.
Чомусь сама, сама, сама...
Воно б її і не журило,
Та скрізь же певно ходять люди!
Вона сама собі ходила,
А скрізь казали: „Що то буде?”
„Чому одна ти ходиш, люба?
Вже час вподобати хлоп’я!
Воно, любов, звичайно, згуба,
Але ж іде твоя весна!”
Подружки швидко закрутились
У вирі нових почуттів.
Із гучним галасом носились,
Несучи свій нестримний спів.
Вона це чула, і мов глухла
Від міці того крику-гуку,
І голова, немов розпухла,
Та хтось узяв її за руку.
Приємний, дуже милий хлопець
Сказав дівчатку він одразу:
Якщо, Марино, ти захочеш,
То ми з тобою будем разом.
Звичайно ХОЧУ! ХОЧУ! ХОЧУ!
Тепер я буду не сама,
Веди мене у свої ночі,
Ящо нам мало буде дня.
Хапай мої думки і душу
Занурюй в вир солодкий насолоди,
Бо я же з кимось бути мушу,
Я маю вроду і свободу!́
Тепер мені уже не скажуть,
Що я самотня одиначка,
Мені на двері вже не вкажуть,
Мені не буде більше лячно!
Вони палили почуття,
І почуття таки горіли,
Але коротке в них життя –
Горіти далі нема сили.
Бо тут вже нічого палить,
Всі дрова попелом лежать
Чи воду лить? Чи сльози лить?
Чи залишити догорять?
Аби не самі, аби не самі...
Нормальні, живії люди.
Рука ще в руці, кохання в душі.
Ніколи не рвало груди.
Його й не було. А все просто так...
Домовились із почуттями.
Їх зблизив жахливий самотності страх -
Великими глянув очами.
Ішла пара красива вздовж моря.
Дивились один одному в очі.
Їх шлях засвітили зорі.
Їхній сум прикрили ночі.
Їхні душі не були разом.
Їхні душі були далеко.
Не говорили пишні фрази.
Від того їм не стало легко.
Марина узяла таксі.
Воно помчало додому.
Аби не самі, аби не самі..
Таке не порадиш нікому.
7.03.08. 23:48
