"Я ще маю трохи часу, ще так багато всього треба зробити. Що залишу по собі - може згодиться колись нащадкам ?" - дивакувата мисткиня Параска Плитка - Горицвіт, що жила усамітнено в гуцульському селі Криворівня, саме бралася проявляти плівки, якими фіксувала події довкола. Але раптом постукали в двері :
- Слава Ісусу Христу ! Степанівна, я Вам молочка теплого принесла і смачного овечого сиру,, куліш зі сметаною, голубці з шкварками... - сусідка Василина викладала на стіл поживу.
- Навіки Слава. Дякую за поміч. Все нема коли навіть їсти собі зготувати. Скільки роботи усілякої, - бідкалася господиня.
- А Ви робіть те, що легше, - спробувала жартувати гостя.
- Усе треба робити окрім дурного, бо як прийде непорадна година, що скажу Всевишньому ? Байдики била ? Ні, не била. Мене совєти кляті били та мучили 9 літ 3 місяці і 10 днів в таборах. А я нікого не обіжала, мух старалася навіть не чіпати, бо то теж живі створіння й жити хочуть...
- Ваші знимки дуже сподобалися односельчанам. Зате вони Вам їсти принесли. Казали, аби сте церкву фотографували на праздник Преображення Господа і їх коло неї. Одягнуть вишиті сорочки й принесуть фрукти святити.
- Зроблю, чого не зробити для файних людей.
- Не буду Вам заважати, бо бачу маєте купу всього...
- Так-так. Знову табличку забула повісити "ПОСТОРОННІМ ВХІД ЗАБОРОНЕНИЙ".
- Та десь трохи відпочивайте. Не мож так собою помітувати.
- На тім світі відпочину, а на сім треба працювати.
- Бувайте здорові !
- Іди з Богом.
Параска знову занурилася у фото індустрію. Окрім того завтра туристи приїдуть здалека - хочуть гори подивитися. Мусить показати, вона знає чудові краєвиди. Хоч ноги вже не ті - болять місцями - даються взнаки поневіряння сталінськими тюрмами. Добре, тоді лікар - грузин не відтяв їх, як змерзла вся на холоді, коли перевозили до місця ув'язнення в Казахстан. А скільки наших тоді загинуло. Мамо рідна ! І як тих катів ота Земля тримає. Чи будуть колись відповідати за свої злодіяння. Одне точно буде - Божий Суд. Від нього не відкупишся й не втечеш. Йой, а про м'яту, чебрець і любисток забула ? Ні не забула. Вони акуратно на сітці висихають. Ароматний чай ввечері це як ритуал для неї плюс молитва.
Якийсь дивний птах біля вікна майстрині почав, мов артист, тягнути урочисту мелодію. Така краса у серці Європи - Карпати...Не гірше світових курортів. Лиш керівників нема мудрих, одні комуністи. А в Індії теж оті недоумки ? Та певно нема, проте гуцули їздять на слонах.
Годі вже, пора до праці. А ще обгортки до написаних книжок не забути зробити і пару віршиків написати про місцевий край. Вона усе встигне зробити. Тільки б Господь дав сили і кріпості в руках й тілі.
Вправна жінка знову схилилася над ванночкою, де плавали плівки - негативи, думки - позитиви, картинки і рамки, Космос й Махатма Ганді, рослини, дерева, квіти, риби, різні - прерізні чудернацькі мистецькі предмети...
Дарма колись казали батько : Навіщо тобі тими дурницями займатися ? Виходь заміж і народжуй дітей, сади городи, веди господарство..." Не послухала - мала власне призначення реалізувати свій талант. Хай умови були зовсім не ідеальні - скоріше навпаки - кабальні. Але реалізувалася - лишила по собі самобутній унікальний доробок різноманітних жанрів народного мистецтва : книги, картини, ілюстрації, декорації, фотографії, живопис.
"Цвіт згорає кожної весни -
Там де блукали її сліди -
Мольфарки живописних гір...
Склалися в пазли вишитих літ -
У щось таке єдине ціле -
В те що інші зовсім не вміли..."
ID:
1013980
ТИП: Проза СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний ВИД ТВОРУ: Вірш ТЕМАТИКА: Філософська лірика дата надходження: 25.05.2024 05:32:12
© дата внесення змiн: 25.05.2024 10:25:26
автор: Мандрівник
Вкажіть причину вашої скарги
|