- Приніс ?!. - радісно випалила Наталія. На порозі стояв її колишній однокласник Анатолій з чималим пакунком в руках. Що у ньому було - то є великий секрет для того часу. Хоча зараз, звісно, можна про це розказати.
- Ось, усе як Ти замовляла. Джинси американські "Левіс", кофта жіноча італійська, босоніжки німецькі, кава індійська...Є ще чеський кришталь, а також пару закордонних платівок.
- гість діловито розкладав речі в кімнаті і господиня тут же почала приміряти їх на себе.
- Який Ти молодчинка ! Що б я робила без Тебе ! - тішилася вона.
- Міряй - міряй, чи підходить...
- Босоніжки вже підійшли. Беру ! А джинси і кофту приміряю в іншій кімнаті. Почекай трішки.
Наталія була місцевою світською левицею. Професія відповідна - дитяча лікарка у Сумській поліклініці. Вродлива та розумна і водночас тактовна. Чоловік її працював електромонтером, мав багато замовлень. Часто до них додому приходили друзі, аби культурно провести час. Але похизуватися чимось особливим не приходилося. Магазини з одягом пропонували виключно убогий асортимент та ще й за ним треба відстояти у довжелезній черзі. Інша справа, коли маєш знайомого, котрий може виконати твоє бажання, якщо добре заплатити.
"Джинси трохи завеликі, але можна вшити...Треба брати, бо не знати, коли ще такий шанс випаде..." - емоції переповнювали молоду жінку. "Кофта ніби добре сидить, а якщо ще скину хоча б кілограм ваги, то це буде справді шикарно...А без чеського скла поки що обійдемося й без того витрати великі..."
- Беру все, окрім кришталю ! - урочисто промовила щаслива володарка обнови і повернулася до кімнати, де стояв запах імпортної всячини.
- А духи французькі є ? - Наталія згадала про божевільний аромат "Шанель номер 5".
- Немає наразі, Але спробую дістати.
- Звідки Ти береш оте все добро ? - цікавість не давала спокою господарці приміщення.
- Таємниця. Менше знаєш - краще спиш...- сухо вимовив співрозмовник.
- Може й так... - погодилася вона і тут же задала наступне питання :
- Спортивний костюм чоловік мій просив дістати і кросівки чоловічі плюс туалетний папір. Зможеш таке зробити ?
- Постараюся. Гадаю, що через місяць привезу. Який він у Тебе, щоб я зміг вибрати.
- Середньої статури.
- Ага, зрозуміло.
- Платівки братимеш ?
- А що саме є ?
- "Бонні Ем", "Смокі", Джо Дассен, "АББА"...
- "АББУ" беру !
Задоволена, світячись від радості, жінка розрахувалася із таємничим продавцем людських бажань совєтськими рублями. Заплакав певно вождь пролетаріату на цих купюрах від такого зухвалого вчинку. Він же боровся проти отої буржуазії, а тут тобі на...
- Коли Тебе знов чекати ?
- Кажу, десь через місяць...
- Пам'ятай про мене !
- Тихіше-тихіше. Стіни вуха мають. Про мене не розказуй нікому. Я все записав, що Ти просила.
Вони люб'язно розійшлися. Анатолій спробує через своїх людей в аеропорту чи коло готелю, де зупиняються іноземці, знайти омріяний товар для пересічних мешканців країни тотального дефіциту. А Наталія, скинувши зайвий кілограм, одягне італійську яскраву кофту, перероблені модні американські джинси, взує німецькі босоніжки (хоч на обкладинку журналу клади)і вийде зі своїм чоловіком (котрий теж дочекається згодом обнови) в неділю до кінотеатру на сеанс індійського кіно. Яка ж красива у Наталії талія та ще й на фоні заграничного краму...На якусь мить здалося, що нерухомий похмурий пам'ятник ідола ілліча раптом ожив. А фізіономія його зм'якла, побачивши і оцінивши жіночу красу, хвацько голосячи на чистій українській мові : "Вірною дорогою, товариші, ідете !"