Частина четверта: Страта
Сцена перша
Флігель палацу Аліаферія. На розі вежа з вікнами, захищеними залізними прутами. Темна ніч. Виходять дві особи, обкутані в плащі: Руїс і Леонора.
РУЇС
(тихенько)
Прийшли вже. Онде та вежа,
в котрій страждають гірко державні в’язні.
Ах! Нащасливця тут ув’язнили.
ЛЕОНОРА
Йди вже! Буду тут;
Ти не май страху за мене.
Може його врятую.
(Руїз відходить)
Не май страху? Я маю
дійсно надійний захист!
(дивиться на перстень
на правій руці)
У ніч цю непривітну, похмуру,
я від тебе близько,
а ти й не знаєш! Журливий вітре,
що всюди дуєш,
ах, співчування (ах, співчування)
йому неси й зітхання.
На крилах рожевих любові
линь же, зітхання жальне,
і там для в’язня бідного
душу зігрій печальну.
Як дихання надії
для нього там повієш,
у ньому збудиш спогади
і мрії (і мрії) про любов!
Та про біль серця випадком
для нього (для нього, для нього ) ти не мов!
(Ах, про біль серця випадком
для нього ти не мов!
Ах, про біль серця випадком
для нього ти не мов!
Для нього, для нього не мов!)
(Лунає похоронний дзвін)
ГОЛОСИ
(ізсередини)
Милість май до душі, що вже готова
йти у мандрівку цю безповоротну.
Милість май до душі, о добрість божа,
щоб не була жертвою днів пекельних.
ЛЕОНОРА
Цей звук, ці молитви, величні, зловісні,
повітря наповнюють неясним страхом!
Напала зажура, що все підкорила, –
і серця удари, і дихання губ!
(Серця вдари і дихання для губ!)
МАНРІКО
(із темниці)
Ах, Як ця смерть неспішна
завжди повільно йде
до тих, хто прагне (до тих, хто прагне) і жде!
Прощай, прощай, Леоноро, прощай!
ЛЕОНОРА
О, ґвалт! Втрачаю сили!
ГОЛОСИ
(ізсередини)
Милість май до душі, що вже готова
йти у мандрівку цю безповоротну.
Милість май до душі, о добрість божа,
щоб не була жертвою днів пекельних.
Милість май ти! Милість май ти!
Милість май ти! Милість май ти!
Милість май ти! Милість май ти!
Милість май ти! Милість май ти!
Милість май ти! Милість май ти!
Милість май ти! Милість май ти!
Милість май ти! Милість май ти!
Милість май ти!
ЛЕОНОРА
У тій страшній вежі, ах, смерть неминуча
на крилах сутемряви нестримно летить!
Ах! Може відкриють ці двері для нього,
лише як холодний лежатиме труп!
(Як холодний лежатиме труп!)
МАНРІКО
(із темниці)
Кров’ю плачу своєю
за цю любов мою!
Не забувай (не забувай) мене!
Прощай, Леоноро, о, прощай, Леоноро!
(Кров’ю плачу своєю
за цю любов мою!
Не забувай, не забувай мене!
Прощай, Леоноро, прощай!
Кров’ю плачу своєю
за цю любов мою!
Не забувай, не забувай мене!
Прощай, прощай, Леоноро,
прощай Леоноро!)
ЛЕОНОРА
Тебе, тебе забути?
(Тебе, тебе забути?
Тебе забути? Тебе забути?
Втрачаю сили!
Тебе, тебе забути?
Тебе, тебе забути?
Тебе забути? Тебе забути?
Втрачаю сили!
Тебе забути? Тебе, тебе забути?
Тебе, тебе, тебе забути? Тебе?)
Ти побачиш, що на світі
не знайти любов сильнішу;
долю подолала в битві,
тож і смерть вона здолає.
Тут життя мого ціною
я спасу твоє життя!
З’єднана навік з тобою
у могилу я зійду!
(Тож з’єднана із тобою,
так, у могилу я зійду!
Тут життя мого ціною
я спасу твоє життя!
З’єднана з тобою
у могилу я зійду!
З’єднана навік з тобою
у могилу я зійду!
З тобою, навіки, навіки з тобою
у могилу я зійду!
Ти побачиш, що на світі
не знайти любов сильнішу;
долю подолала в битві,
тож і смерть вона здолає.
Тут життя мого ціною
я спасу твоє життя!
З’єднана навік з тобою
у могилу я зійду!
Тож з’єднана із тобою,
так, у могилу я зійду!
Тут життя мого ціною
я спасу твоє життя!
З’єднана з тобою
у могилу я зійду!
З’єднана навік з тобою
у могилу я зійду!
З тобою, навіки, навіки з тобою
у могилу я зійду!
Ах, так! З тобою, з тобою
у могилу я зійду!
Ах, так! З тобою, з тобою
у могилу я зійду!
Я зійду, я зійду, я зійду!
Сцена друга
Відчиняються двері. Виходить граф з кількома прибічниками. При їх наближенні Леонора відходить убік.
ГРАФ
(до прибічників)
Все чули? На світанку
сокира сину, матері – жар багаття!
(прибічники проходять у вежу)
Можливо, я переступлю те право,
що принц вручив для мене. На це штовхає
жінка, для мене згубна! О, де ця жінка?
Вернувши Кастеллор, не мав вістей я про неї
і марних пошуків я здійснив немало!
Ах! Де ти є, жорстока?
ЛЕОНОРА
(виходячи)
Перед тобою.
ГРАФ
Цей голос! Справді ти, жінко?
ЛЕОНОРА
Як бачиш.
ГРАФ
Прийшла для чого?
ЛЕОНОРА
Йому надходить час останній,
а ти питаєш?
ГРАФ
І ти посміла?
ЛЕОНОРА
Ах, так! Для нього
пощаду я благаю!
ГРАФ
Що? Ти безумна!
ЛЕОНОРА
Молю!
ГРАФ
Ти безумна!
ЛЕОНОРА
Молю!
ГРАФ
Ах! Милість для ворога явить?
ЛЕОНОРА
Бог милосердний допоможе!
ГРАФ
Милість для ворога явить?
ЛЕОНОРА
Бог милосердний допоможе!
ГРАФ
Єдиний бог мій – це помста,
(лиш помста бог єдиний,
лиш помста бог єдиний!)
ЛЕОНОРА
Молю ! Молю!
Пощаду молю!
Молю! Молю!
Пощаду молю!
ГРАФ
Йди! Йди! Йди!
Йди! Йди! Йди!
(вона з відчаєм падає до його ніг)
ЛЕОНОРА
Глянь же: я річку сліз гірких
біля ніг твоїх пролляла.
Чи сліз не досить? Ріж тоді
і кров мою ти всю випий.
(Ріж тоді, ріж тоді
і кров мою ти всю випий!)
Тіло моє ти розтопчи,
та трубадура врятуй!
ГРАФ
Ах! Бажав би негіднику
долю гіршою мати.
Тисячею страждань стократ
смерть йому умножати!
ЛЕОНОРА
Ріж мене…
ГРАФ
Чим більше ти його любиш,
тим більш грізна лють моя!
(Чим більше ти його любиш,
тим більш грізна лють моя!)
ЛЕОНОРА
Тіло моє ти розтопчи,
та трубадура врятуй!
Мене ріж! Мене ріж!
І тіло моє ти розтоптуй,
Та трубадура врятуй,
врятуй, врятуй, врятуй!
Врятуй, врятуй,
врятуй, врятуй!
І тіло моє ти розтопчи,
та трубадура врятуй!
ГРАФ
Чим більше ти його любиш,
тим більш грізна лють моя!
Чим більше ти його любиш,
тим більш грізна лють моя!
Чим більше ти любиш,
тим більш грізна лють моя!
Чим більше ти його любиш,
тим більш грізна лють моя!
Чим більше ти його любиш,
тим більш грізна лють моя!
(Граф хоче іти, Леонора його тримає)
ЛЕОНОРА
Графе!
ГРАФ
Ти знову?
ЛЕОНОРА
Змилуйсь!
ГРАФ
Ти не чекай цього
за жодну плату! Геть іди!
ЛЕОНОРА
Ні, є одна-єдина,
що дам я для тебе!
ГРАФ
Поясни, яка вона?
ЛЕОНОРА
(протягуючи з болем праву руку)
Сама я!
ГРАФ
Ах! Що ти кажеш?
ЛЕОНОРА
І слово я своє завжди тримаю.
ГРАФ
А чи не сон це?
ЛЕОНОРА
Відкрий мені
дорогу між ці стіни…
Хай чує!.. В’язень хай вільним
стане, я ж – твоєю.
ГРАФ
Клянися.
ЛЕОНОРА
Клянуся Богом, що бачить
усю мою душу!
ГРАФ
Гей, там!
(Біжить до дверей вежі. З’являється наглядач,
граф щось шепче йому на вухо. В цей час Леонора
висмоктує отруту зі свого перстня)
ЛЕОНОРА
(Візьмеш мене лиш трупом холодним.)
ГРАФ
(вертаючись до Леонори)
Він буде жить!
ЛЕОНОРА
(піднімає очі, укриті пеленою сліз радості)
Живий! Вселяють радість ці
завітні слова, мій Боже…
Для тебе серце шле биттям
шаленим щиру подяку!
Тепер кінця із радістю
відважно я чекаю…
Вмираючи, я знаю,
що вберегла його!
(Живий! Вселяють радість ці
завітні слова, мій Боже…
Вмираючи, я знаю,
що вберегла його!
Що вберегла, що вберегла! Ах!
Що вберегла його, що вберегла!
Що вберегла, що вберегла!
Ах! Що вберегла його, що вберегла!
Ходім! Ходім! Мої слова святі!
Живий! Вселяють радість ці
завітні слова, мій Боже…
Вмираючи, я знаю,
що вберегла його!
Ах! Що вберегла його!
Ах! Що вберегла його!
Що вберегла, що вберегла!)
ГРАФ
Про що шепочеш? Глянь сюди.
Скажи слова ці знову,
щоб не здались сновиддям,
що марилося раніше.
Моя, моя! Скажи це знов!
Розвій мій сумнів серця!
Ах! Я з трудом в це вірю,
що тут від тебе чув!
(Ах! Я з трудом у це вірю,
що тут від тебе чув!)
Моя, моя ти, моя, моя ти!
Ах, моя ти! Ах! Я з трудом
в це вірю, в це вірю.
Моя, моя ти, моя,
моя ти! Ах, моя ти!
Ах! Я з трудом
в це вірю, в це вірю.
Клялась ти… не забудь!
Моя, моя, скажи це знов.
Розвій мій сумнів серця.
З трудом в це вірю,
що тут від тебе чув!
Так, що тут від тебе чув!
Так, що тут від тебе чув!
Тут чув, тут чув, тут чув, тут чув!)
(заходять у вежу)
ID:
1006977
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Поема
ТЕМАТИКА: Поетичні переклади
дата надходження: 28.02.2024 01:56:44
© дата внесення змiн: 28.02.2024 02:17:22
автор: Валерій Яковчук
Вкажіть причину вашої скарги
|
