"Протест проти російської окупації на Україні ! Протест проти русифікації українського народу ! Хай живе Самостійна Соборна Українська держава ! (Радянська та не російська). Україна для українців ! З приводу 60 - річчя проголошення Самостійної України Центральною Радою 22 січня 1918 р - 22 січня 1978 р на знак протесту спалився Гірник Олекса з Калуша. Тільки в такий спосіб можна протестувати в Радянському Союзі ! " - немолодий чоловік акуратно дописав останню тисячну листівку і поклав її до заготовленого стосу таких же. 2 роки таємничої клопіткої праці нарешті завершено. План давно визрів. Знизу кудкудахкали кури, хрюкали свині, зверху на нього дивився портрет Кобзаря, додаючи сил до виконання найважливішої місії у його надто буремному житті. Включив радіоприймач на короткі хвилі. Йшла Служба Божа в українському обряді із Ватикану. Була неділя 15 січня 1978 року, підпільно минали Різдвяні свята в атеїстичному суспільстві.
Перед очима майнули спогади про босоноге дитинство, яке швидко промайнуло. Потім навчання в гімназії, заняття в патріотичній організації " Пласт", польські табори, радянські тюрми, поневіряння по різних роботах...Презирливі погляди представників місцевої влади, що в черговий раз влаштовували Олексу на якусь виснажливу
роботину. Неблагонадійний. Тепер уже стало байдуже. Шкода лишень, що не доживе до тієї миті, коли Україна зніме з себе московські пута. Дисиденти майже всіх кинули до буцигарень. Заарештована уся Українська Гельсінська група. Але іскри віри та надії все одно жевріли. Господи, допоможи здійснити те, заради чого жив і боровся. Невеселі думки перебив раптовий голод. Дослухавши радіотрансляцію , він вийшов зі своєї 2-поверхової невеличкої майстерні, в яку нікого не пускав, навіть дружину.
- Чомусь Ти зовсім сумний, Олексо...- пильна жінка не могла не помітити смуток на обличчі свого чоловіка.
- Голова болить, певно тиск упав. Старість не радість.
- Виміряй. 65 літ це ще не вирок...
- А чуюся на всі 100. Геть розбитий від цієї обстановки...
- Знову "політика" Тебе мучить. Зрозумій - інакше не буде.
- Знаю-знаю, авжеж, не буде. А мало би бути. За що боролися козаки і січові стрільці, бандерівці та мельниківці ? Аби тепер москаль отут господарював наче бузувір.
- Тебе не виправиш. Іди поїси. Може тиск до норми стане. Я смачних вареників з сиром приготувала....
- Любив козак дівчину, із сиром пироги ! - затягнув урочисто господар і ледь помітна усмішка майнула по лиці. - Смачно. А все таки не треба було обмінювати дівчину на вареники, які би вони смачні не були...
- Та то тільки пісня...- вправна господиня накладала ще одну порцію смакоти.
- У всякій співанці є велика доля правди.
- Ого, знову почнеш згадувати Ярослава Мудрого, князів Олега та Святослава. А якби вони тоді захопили оті прокляті болота, може й тепер би ліпше жилося нам ? - жінка знала наперед про що говоритиме її супутник життя.
- Інакше не буде...- сухо відповів той.
- Не ображайся на мене. Я ж підтримую твої національні погляди й переконалася у твоїй непохитній силі духу...
- Дякую за смачні вареники і за те, що Ти в мене є...- вони тепло обійнялися.
Пройшло ще 4 дні. Коли жінка була на роботі, чоловік ретельно зібрав сумку, поклавши туди заготовлені 1000 листівок, яблука і зелену запальничку. На столі залишив записку : "Я поїхав у Львів до родичів. Не турбуйся, за день-два повернуся. До милого побачення ! Твій Олекса. 19.01.78."
Ніби все. Потяг набирав хід в напрямку Києва. Ось і столиця вже видніється. Повсюди муляють очі комуністичні лозунги, а від какофонії чужої російської мови "в'януть" вуха.
Прибулий мандрівник сходив у Києво-Печерську лавру, купив 2 каністри бензину і поїхав електричкою до Канева. Звідти пішки відправився на Чернечу гору до свого вчителя Тараса Григоровича, котрий має укріпити свого учня в його намірах. Темна глуха ніч додавала неабиякої інтриги. В голові громадились фрази із прочитаного декілька разів "Кобзаря". Із нього Катерина з дитинчам брела паралельним стражденним шляхом, а гайдамаки розпалювали хмиз, щоби зігрітися.
"Ох і мороз який сьогодні - напевно градусів 15. Повсюди сніг - трохи недобре це, бо листівки розкидані не будуть особливо помітні. Але вже як є. Добре, хоч вітер поривчастий рознесе подалі заготовлені промовисті відчайдушні рядки для поширення..." - думки сміливця склалися в один логічний ряд.
А потім відбувся фатальний трагічний крок у невідомість, аби розбудити пригнічений український нарід з тривалого летаргічного сну. Факел Свободи спалахнув. Вогняний згусток освітив похмуру тотальну пітьму. Ранком розкидані листівки збирали міліціонери. Деякі послання таки вислизнули з їхніх рук і були прочитані звичайними людьми. Чутка про жертовного Героя поповзла околицями Канева, а згодом - і до інших областей. Акт великої самопожертви во ім'я кращого майбутнього України здійснено.
"Я йшов простою дорогою, тернистою. Не зблудив, не схибив. Мій протест - то сама правда, а не московська брехня від початку до кінця. Мій протест - то пережиття, тортури української нації. Мій протест - то прометеїзм, то бунт проти насилля і поневолення. Мій протест - то слова Шевченка, а його тільки учень і вихованець."
