дорогий мені, як спогад. дуже. чесно.
......................
Його шкарпетки, її косметика –
В квартирі безлад, навряд чи творчий.
Надії й дійсність не переплетені,
На кухні крани кровоточать.
Невже цього їм обом хотілося,
Дітям зими, вічно застудженим?
Кригою скарані, снігом окрилені,
Вони не судили, хоч були суджені.
Небом, землею, людьми і стихіями,
Дурними законами в срібній оздобі.
Їх сонце згоріло, їх мрії розвіяні
Й заковані в клітку під назвою «побут».
Її блокноти, його книжки –
Навіки разом, проте безцільно.
Їх світ прекрасний, але крихкий,
Бо він – єдине, що точно спільне.
Його годинник, її гітара.
Володар часу і міс нескореність.
І що їм доля – глуха примара,
Коли їх щастя, як небо зоряне.
Коли їх мрії – такі як вічність,
На диво світлі і нездійсненні.
Надворі холод, надворі січень,
А їх любов зігріва щоденно.
15. 12. 2009 р.
.......................................
|
|
