...знову довго не могла заснути... чомусь потягло на спогади... чи не вперше спокійно і якось відсторонено почала перебирати в голові згадки про свою маму. Вона була красивою... Коротко стрижене темне, майже чорне волосся, небесно-голубі очі правильної мигдалеподібної форми (як і в мене), які вона любила підкреслювати чорним олівцем та синіми або блакитними тінями. великі, виразні очі...
я добре пам'ятаю її улюблений макіяж, але зовсім не пригадую моментів, коли вона фарбувалася. Ще була яскраво-рожева помада - акцент на губи.
...вона мала красиву, жіночну фігуру, не надто худорляву і не повну, ще й одяг завжди підкреслював переваги. Не пам'ятаю, щоб вона носила високі шпильки, але танкетка чи підбори десь сантиметрів 5 були завжди.
Вона часто усміхалася... Робила це щиро і приязно, а ще, мала легку ходу, яка надавала їй ще більшої грації і правильну поставу, завжди випрямлені плечі... Гордість? Впевненість у собі?
Вона вміла приховувати власні емоції. Що б не сталося, на людях завжди була веселою, але, мабуть, не безтурботною. Мала тягар в душі і, думаю, це відчувалося.
Найсумніше, що серед усієї візуальної і почуттєвої маси спогадів, я абсолютно не пам'ятаю її голосу. Від цього стає нестерпно сумно.
Сьогодні мені знову її бракує. Не теба порад, настанов, повчань, "правил життя" чи побутових дрібничок. Бракує її, бо, незважаючи на те, що можу більш-менш детально пригадати зовнішність, деякі риси характеру, вподобання, насправді зовсім мало про неї знаю. А так хотілося б знати більше. І ще, перейняти оте вміння бути Жінкою: справжньою, гордою, легкою і спокійною... Бачу віддзеркалення цього образу у багатьох свої коліжанках і розумію: я - інша. Не Єва, швидше Ліліт, хоча й до цієї мені теж далеко.
І... шкода, що все-таки не можу пригадати голос...
|
|
