День прибігає до закінчення. 16 година і 19 хвилин. Вся така втомлена і лінива. Бід нігтями земля, на ногах земля… Городи, городи, городи. На спині залишилися 4 білі полоси: 2 від ліфчика і 2 від майки. Але сама спина набула такого вираженого шоколадного кольору (із врахуванням того, що все моє тіло достатньо біле).
Насправді всю цю маячню я пишу лише заради того, щоб через років так 25 прокинутися у ліжку поряд з коханим чоловіком і захотіти згадати якою я була раніше. Він ще буде спати, а я почну порпатися по старим речам, відкривати старі коробки.
Хм… Мені тоді ж буде майже 42 роки. Тіло виснажене, але виглядає, немов молоде. Чомусь уявляю себе худенькою дамою із великими очима і потрісканими губами. Обличчя бліде, але не від того, що втомлене, воно із роками просто дуже змінилося. Нігті нафарбовані. Взагалі, чомусь здається, що ябуду дуже навіть придирливо за собою доглядати. Масажі. Басейни. Хіххі, оце то мрії. Мій чоловік буде за мене старшим. Йому вже буде років 47. Уявляю: стою на кухні куховарю, а до мене прибігає два маленьких чуда, а іще одне вже давно вийшло заміж. Щоразу, як дивлюся на них тьохкає серце і на обличчі з'являється щира посмішка. Так рідко чомусь посміхаюся. Приходить Він обіймає мене і цілує у щічку…Ееее… Буде смішно колись прочитати ці думки!
Так от… Відкриваю старі коробки і знаходжу там диски із всими своїми надрукованими невиданими творами. Вставляю у ноутбук і читаю. Потім згадую логіни і паролі із контакту - захожу на сторіночку. Графа «Повідомлення», графа «Аудіозаписи». Вмикаю музику, перечитую електронні листи. На очі набігають дрібні солоні сльози.
Хіххі, ну, адже вона так і буде.
Згадую шкільні роки, згадую університет. Всіх знайомих і близьких. Наші переписки, фотографії, приколи, признання у кохані. Все це минуло…
Серце щемить, сльози течуть. Я ніколи не пожалкую про своє минуле. Воно Моє. Без минулого не було б сьогодення, не було б майбутнього.
Все ж цікаво. Чи я буду такою, як себе описала?
Побачимо.
Цілую, люблю, бувайте!
23 серпня 2010р.
|
|
