Інколи так сумно. Особливо вечорами, пізніми вечорами, коли усі вже давно сплять, і тишу кімнати порушує тільки сумна музика і стукіт клавіатури. В такі моменти, проганяючи сон, є час багато про що подумати, наодинці. Інколи можна навіть помріяти. Але не варто. Чим більше мрієш - тим більше розчаровуєшся. А уламки розбитих мрій і так вже займають більшу частину мене...
Сьогодні йшов дощ. Він був дуже доречний. Люблю дивитися, як на мокрій бруківці відбивається сяйво теплих ліхтарів. Люблю проходити повз місця, які багато чого означають. Вони якимось чином займають важливе місце в серці, хоч інколи з ними пов"язані не накращі спогади. Але зрештою, чому не можна любити те, що закінчилося погано? Воно ж було...жаль, закінчилося.Але любов не закінчилася. Любов не має the end(у). Принаймні у моїй історії.
Важко бути відвертою людиною. Але мені ще важче, коли люди зі мною ..занадто відверті. Тоді з"являється якась відповідальність перед ними, особливо коли ти знаєш чийсь секрет. В такому випадку ви вже чимось наче пов"язані. Не люблю чужі секрети.
|
|
