Я пам"ятаю теплі літні вечори....хоча швидше ночі, коли я сиділа на сходах біля будинку і просто дивилася на небо. І воно завжди було різне, зоряне, ніби намальоване аквареллю....
До тепер пам\"ятаю ароман білих лілій, що цвіли на сусідній клумбі. Їх пестила ніч.
А ще було дуже тихо, але та тиша була солодка. Навколо сяючого ліхтаря літав нічний метелик. Це була зворушлива картина, казкова. Цього не побачиш у день. Я дуже люблю нічних мелеликів, і хоч можливо вони не мають такої яскравої оздоби на крилах, як звичайні, та залишаються розкішними по-своєму. Тріпочуть пастельними крильцями... - неповторно - і летять у глибину ночі.
В дім мене проганяв вітер, пекуче бив по голих плечах. Але я любила відчувати цей вітер.
Ці чудові вечори...
Я була самотня, але не страждала від самотності. Нікого не було поряд, та ніхто і не був потрібен у ті хвилини.
|
|
