Ми любим говорити що ми люди. Ми пишаємось власною сутністю. Приємно відчувати себе вершиною еволюції. Останньою ланкою. Найвищим розумом. Звісно ця концепція не виходить далі рамок нашої планети і попахує зайвою зверхністю і пануючим тоталітаризмом. Та все ж є щось таке, що данно в основному й бонусному пакеті людському тілі і що вагомо вирізняє і віддаляє нас від свідомості істот нищого рівня. І шож ми перш за все згадуєм? Вміння думати, говорити, писати у тюрмах кросворди, збочувати природні інстинкти, будувати не придатне для життя глобальне суспільство, задумуватись про сенс життя і вигадувати при цьому зброю масового знищення? Зазвичай до подібних тверженнь зводяться висновки філософських міркуваннь. Та має бути ще щось. Не тільки усвідомлення. Не тільки супер сильний розум. Не тільки мегаскладна машина нашого тіла з надскладними системами автоматичного керування. Але яка ціль за цим всім стоїть? Маючи усі вище описані апарати людина кожного року робить суспільство все складнішим і складіншим (хоча лозунгом цього нашої епохи є «шлях спрощення»..) і деградуючи до рівня ускладненного твариного способу життя хомо сапіенс котиться до деградуючого «світлого майбутнього». Людина теж спить ( зловживаючи цим) теж їсть (до цього зводиться діяльність 90% населення) захищається (от кічитись людина-чоловік полюбляє особливо) і займається сексом (це взагалі дух і самоціль сучасного суспільста, і всі знають шо тільки людина займається цим не тільки для продовження роду). А що є ще? Невже ж на цьому усе закінчується? Нам даровано вміння любити, віддавати безкорисливо іншим щось надто корисне. Ми вмієм приносити щастя людям. На найтонших рівнях ми можем перевернути світи інших живих істот. Зарядити їх справжнім відчуттям ччистої радості. Це дивно але це так. Тільки як часто ми користуємось цим вмінням. Воно якось непопулярно і затерто звучить у наш час, еге ж? Ми забуваєм про наше трансцендентне походження, сліпо ототожнюючи себе з своїм тілом опускаємось до межі задоволення голодних надпотреб. А духовний пульс чутно все менше й тихше..
Та саме тут і ховаються корінчики усіх наших бід. Все зовнішнє. Усі марні здобутки. Поага. Слава. Рахунки в банках. Все лишається тимчасовим попелом без радісного наповнення і відчуття виконаного призначення життя, коли нас не огортає любов . Тож відкривши в собі небачені джерела потоків все сіре розквітає і набуває небаченої вагомості. Ми у всьому починаєм бачити Всевишній звязок всього зі всім. Шосте чуття дрімає у кожному, навіть у голодного лева, чекаючи свого часу. Треба тільки сильно постаратись відтерти від пилюки і грязюки наших бажаннь це чисте шосте чуття. Не простий і довгтй шлях. Але він несе на собі безліч небаченої раніш радості.
Openyourlove..
15.04.10 Харків
Додати коментар можна тільки після реєстрації Зареєструватися може будь-який відвідувач сайта.
