Possitive highway
В наші непевні свобідні часи навколо наплодилось безліч свіжоспечених новобутніх концептів, практик, нових свіжонеобгрунтованих часто-густо дилетантських філософій. Вони вриваються в наше життя з прилавків езотеричних магазинчиків, рекламних вітрин, на банерах соціальних мереж, заголовках журналів і рожевих сторінках жііночого чтива. Звідусіль чутно як вони наперебій торохкочуть – ось щастя, Тут правда, Ви повинні перші проце дізнатись, Trust me, перевірено працює. Науковці каліфорнійського університету довели.. нещодавно психологи відкрили.. За результатами соцопитування в нашій країні .. Міністерство охорони державної казни застерігає – споживання пустих пластикових пляшок с під кока-коли робить погану рекламу для Мак.Доналдса..
Вік експерементів порцвітає і засмоктує під свої колеса все нові й нові ділянки недоторканих лісів Амазонки. Але не про це. Все бо намарно. Щасливіших людей як відомо прогресивно стає все менше й менше, невідомих мутантів-епідемій все більше й більше. І напевне з космосу видно що прикметною характеристикою епохи є надактивне брунькування новоявлених Гуру, які бодхісаттвічною канатною дорогою спустились у наш нікчемний світ аби спасти нас від депрессій і психоголодоморів. Вони безперестанку пхають нам в змучені спрагою роти золоту солому своєю правою рукою, ліва ж тихенько лізе до нашої кишені.. І то було б страшно якби на цьому все закінчувалось. Бо ж люди ж вірять і хочуть. І смиренно жують сліпопосміхаючись соломопакети, а на автостоянках попивають південноеміратську нафту від Нескафе. Вік радіо-брехунця над кухонним столом і ящика-вісника у вітальній кімнаті навчив людей вірити всьому і всім шо загорнуте у блискучий поліетиленовий фантик. Відомо бо, що істина усюди, і всі шляхи ведуть до пекла, тьфу тобто до Риму, тобто до Києва.. Ніхто не вчив нас фільтрувати пургу тобто інформативний потік завуальованого бруду. А потім уже й пізно розбиратись. Мудро казали колись ми є те що ми споживаєм, а йдеться не тільки про матеріальну їжу, розум теж постійно споживає, і туди в мозок не запхаєш перепрошую клізму і чистки не зробиш. Так і живем. Вибачте, що я вбив вашого сусіда не я такий – життя таке.
Пробачте заговорився. Проблема й справді актуальна. А хотілось сказати про всім відому і достатньо популярні на сьогодні філософію позітівного мішдленія. Тут клучовою є фраза : «Як ти можеш полюбити когось, якщо ти не любиш себе, хлопче?!» Отож, всі повторяєм за мною : «Полюби Себе всім серцем своїм, всім розумом і всім своїм прекрасним і чудним єством!» а опісля можна й до інших заповідей приступати, хоча ця найважливіша і бачте певне – самодостатня. Всьо. Це і є рішення усіх твоїх негараздів, нещасть, поневіряннь, проблем з дружиною, конфліктів на роботі, нерозуміння з батьками etc. Ну і шо тут задумуватись (все й так гарно звучить!). Простоприступаєм до практики - стаєм перед люстерком (бажано найбільшим в хаті і в повен зріст), і голосно промовляєм шоб сусіди чули (ми ж і так знаєм що за нас нікого кращого не має) наступне: «Я, Я я я ЯЯ – такий, хороший, дообрий, гарний привітний і пазітівний, всемилосердний всепрощаючий, чуюний і толератний, аголовне скромний який, уважний, привабливий, і зачіска в мене так нічьо і жінка в мене файна, волосся ж бо у неї якраз під колір моїх очей, а яке ж у мене милозвучне Імя. А який я фотогенічний, на всіх стінах знимки висять, і голос мій на всіх відео аматорських мені пасує, ну кінець-кінцем я такий ..такий кльовий, то ж як воно мене можна не любити, чьорт забирай!.»
))) і виходить потім той роздутий півникна вулицю і поглядами кидає на ліво й направо зі свого престолу, ще й пірячком помахує. Короно намертво сидить на місці.
І шо таке ось може подарувати світу, его роздуте вище десятого поверху не лишає простору для маленької скромної тендітної буквочки л. Про яку любов тут може йтися? Але ж кажуть шо йдеться, шо ось так можна собі медитувати на себе і всі проблеми розгладяться і відчуття власної цінності вирівняється. Та півничок наш дальше власного носа не бачитиме хоч які лінзи не носи. А як наслідок крізь товстезну призму собственного Я критикує й осто бути собою ісуджує всіх і вся, так би мовити з цим я не згідний а це некоректно а тут, перепрошую пана, ви зовсім не праві, а здесь цьоцю ви мені вже нічого нового не скажите. Та й годі.
І ніби всі про це знають. І ніби всі й ображаються і презірають наявність таких витрибеньок у внутрішніх кодексах моральних цінностей, та шось ніхто не хоче пірячка скинути і з легкістю двитись правді в вічі. Бо ж це і є насправді вищий пілотаж сприймати все як належне, як данину і всьому тішитись а особливо критиці у нашу сторону, яка як ніщо інше нас по справжньому вчить і дарує істинний внутрішній прогрес. Нам красно подобає іншим давать замечаніє а просебе зась-зась. Я ж чистий ну я ж нормальний, нє?. Це ж інші демони грубіяни злочинці і негодяї..
Це посправжньому смішно. І кожна твереза людина в серці догадується про це. А якщо на трішки скинути свою носорогову кожуру і глянути на все прозороми очима то.. то й дійсно можна чудо пережити : які всі довкола хороші й добрі, безневинні й чисті ну може в когось часи погані настали, а так всерединці він же ш світлий, прийде час і змінеться, це я он який грішникгрішник, нечиста душа мовчати б мені аніж шукати скалки в чужих очах.
Неофрейдизм, транссерфінг реальності, соціоніка за Юнгом, власне позитивізм.. Всі ці сучасні нювейви за словами ховають жорсткий холодний барєр «Я – Бог» концепції. І все це веде до кінцевої незворотної станції - глибокої прекрасної чорненької прірви нерозуміння і циклічних депрессій, ребята.
..напевне краще не заміщувати перші заповіді собою. Every body serve somebody. Just L. !
11.04.10 Львів-Харків
|
|
