Эвангелія.2. New hope
Я двно втратив відчуття чужизни. Мені усюди добре. Де б не був усюди поводжусь так ненче все життя тут виріс. Хоча ніяких привязаностей до жодних місць.міст.людей.Особливо людей. Людський фактор напрочуд дивний. Абсолютно з кожним перехожим можу поговорити прощось важливе. Тобто я настроєний на це, але через відсутність зворотної ракції такі ситуації часто перетворюються у досить кумедні і сумбурні історії. А ще таке бувають моменти, коли , стоячи серед натовпу різносалатного люду, байдуже чи це коло близьких знайомих чи салон тролейбуса чужого міста, я із зацікавленням зазираю у глибини цих таких несхожих поміж собою пглядів. І десь серед таких тріпів я медитативно відкриваю пречудовий момент пізнання – я не можу класифікувати цих людей! Я геть втратив змогу ідентифікувати їх хоча б за якимись ознаками, віковими чи гендерними приналежностями! Все в одній площині, хвилі, в прозорості навколишнього простору в тишині зрештою, бо то ж тільки я це відчуваю. Хіба лише моя дивна посмішка може мене видати, і тоне кожен знає смайликову грамоту. А гарно було б отак весь час іти по парках і алеях метро і проспектах і як з книжки читати посмішки : ось ця пані нині зранку встигла нагодувати чоловіка смачним борщиком, а цей підліток нині прямує на концертне збіговисько гастролів «Люмена» (я майже відчуваю як він теплими пітнимии руками тримає квиточок у кишенях джинсів), ось цей дідусь втомлений і щасливий вертається із робочого дня дачного сезону, а цей і так видно хильнув з колегою після роботи, а ось цікавий екземпляр погляд щасливої тітки котра скоріж за все поспішає на зібрання і акуратній сумочці загорнуте Святе Письмо, але стоп –можливо хтось так і мої плсмішки розгадує. Ну і хай на те вони й месиджи, наші підняті куточки губ, які зігрівають, находять контакт, говорять і дають відчуття щастя іншим.
Але я шось замріявся як завше. Про шо мова була, вони всі однакові тобто кольорові-кольорові, але ніби одного віку, молоді і вічні,спільні і ніби з одного садіку. А я відчуваю серед них як при наявності різнотипних соціальних стосунків, все ж однаково радісно і відкрито відношусь і підходжу до рідної неньки, близького друга, боса, сусіда і випадкового перехожого.
Це знову одна з гілочок на букву л.
Полюби свого ближнього як самого себе. А ближні то всі. Усіх підряд і любеться. Воно розливається повільно на всіх, як обідній холдний бриз в літню спеку,кожному хочеться вділити якогось невимовного внутрішнього нектару, яким переповнені твої засіки. І хоч не хоч а він і так в повітрі.тут.
..і хоча якщо вертатись до початків абзацу, тоя напевне давно порушую цю заповідь. Бо про себе здається я думаю значно менше аніж про тих, кому хочеться подарувати.. Lovenew.hope
Харків 07.04.10
|
|
