Про це так говорять. Пишуть. Вишкрабують на стінах. Балончиками на асфальті. Міжнародне слово поряд зі словом мама. Та водночас найбільша таємниця, загадка, завіса, дарунок і дар.
Зашуране. Заюзане. Затаскане. Попсове рожеве слівце. Алеж найчистіше найпрозоріше відчуття. Я вірю в це. Я не забуду це до кінця життя. І ти теж.
Воно як істина. Скільки не коси, не пресингуй, не згорить (але ж горить!) і не потоне. Ба навіть більше – кидає отой рятувальний круг на знедолену душу саме у той час, коли уже серце слабне і ноги уж ене бються в конвульсіях і глибина безодні стає ближчою аніж колись омріяне Сонце. Десь далееко й високо.
Отож рятує.
Я вірю.і ти теж.
Отоді коли будинки стають сірими. Занадто. Асфальту стає забагатозабагато. Здається що зима продовжується навіть влітку. Тоді коли здається шо всього неживого аж.аж. Бракне віри і світла. І кольорове також попахує пластиком. То тоді як пауза. Диво . Мала смілива квітка крізь бетонні мури проростає. І стає. Деревом твоїм цілющим стовбуром. Тільки не дай завянути. Марно шукаючи обтираючи побиті коліна від крові, випльовуючи міражні піски зі спраглих поневірянь. Розцвітаєш оазисом. Відкриваєш вічне джерело. Усміхаєшся. Відпускаючи даруєш. Пускаєш стрілочки в іншу сторону. Як ненаситна істота ти сотні життів присмоктувався зі щупальцями до всього що блищало хоч чимось. А в цю мить всі щупальця повідмирали іпопадали додолу. Крізь егоїстичну кожуру прорізаються тендітні крильця. Виповзаєш із затхлого ящика, несучи життєву істину іншим. Стукаєш в сусідні коробки. Надієшся що прокинувся не один.
Бо ти віриш в любовсерединілюбов..
What u look for...? Лавінсайд
Тернопіль-Львів 07-04-10
Додати коментар можна тільки після реєстрації Зареєструватися може будь-який відвідувач сайта.
