Доходив до завершення лютий. Весна відчувалась. Дуже. Особливо там на рівні сьомого реберця з центральним зміщенням. Усі багатометрові кучугури зими невпинно сіріли, мякли і перетворювались у ріки. Ріки! Ось ключове слово цього сезону. Усе текло. Набиралось тужністю. Усього ставало багато. Дечого навіть забагато. Слова теж виходили з берегів. Слова випирали вагомістю з понад рим. Слова не знаходили свого місця у впорядкованих рифмованих рядочках. Раптом віршів ставало за-ма-ло. Не те що б життя стало якесь сіре чи щоденно прозове. Ні.Радше прозоре.. Все таке очевидне і чисте, навіть попри скаламучені баюри талої води. Хотілось говорити. Багато важливого сказати. Доречного. Поезія неначе орзтопилась із виважених інтервальних форм у приємний березневий потік свідомости. А попри те все всередині наповнене тишинею. Але якраз вона і є гарантом спокою, розуміння і вселенської гармонії. Усі оті замерзлі нічні асфальти, мокрі після вулиці шузи, півметрові бурульки що летять кожного ранку попри твої сліди у калабанях . Зрештою навіть перші мертві підсніжники у переходах метро. Як казав мій товариш поет зо Львова – спочатку було не слово, спочатку була весна. Хоча ззовні все начебто схоже на адекватний грудень, зате всередині таки прорізалась веснана травичка. Теж до слова знайомі художники стверджують шо є зелений колір, а є колір весняної трави, який вагомо відрізняється своєю свіжою кольоровою гамою. Я теж напевне якимось безмежним ставав. Розливаюсь за свої береги. Умені багато тепла. У руках тане сніг. Прямісінько із серця світла субстанція починає розливатись в навколишній вимір. І як добре що язнаю що це. Це слово на букву Л. Тихо. Опосередковано. Мовчанням і посмішками. Дарунками і тонкими месиджами. Я віддаю цей скарб. Кожнісіньку секунду. Здається що все єство вібрує фонтанами кольорів. А язнаю що коли тообі дарують щось. Щось надто ціннецінне. Треба далі дарувати його у світ нехай продовжується мандрівка щастя. Те що мене наповняє повинно наповнити інших. І я вірю. І я знаю. Бо маю. І дарую. Як добре що двері таки знаходяться. І навіть відкриваються. Справжнє за хмарами показує нам своє обличчя. Чисте весняне повітря проникає все глибше й глибше. Прокидаючи..Я виходжу до схід Золотого Оберега на дорогу. Ще поки багновисько під ногами. Але зовсім скоро зявиться мандрівна пилюка. Очі ще закриті. У кишенях маленька революція.
Love is change off all..
Дорога 19.03.10
Додати коментар можна тільки після реєстрації Зареєструватися може будь-який відвідувач сайта.
