Вічний замок . замок
Майже у кожному місті є свій теплий куточок для закоханих. У Тернополі це острів Кохання (там якраз кожного року завершується випускний у школярів), в Луцьку це гігантське серце-лавка, біля якої кожної суботи вистроюються черги весільних молодят, у Харкові це памятник поцілунку і так далі. Але особливої уваги потребує символ моста обвішанного грудами замків, які геть розписані надписами на кшталт О+А=Лав фаревер! Ці мостики є у кожному місті стопудово. Навіть там де немає затишних мостів над водоймами, як от у Харкові міст що веде до входу в зоопарк, в Ужгороді мости поряд з музеєм архітектури, у Полтаві тераса з діарамою на Царське село, чи в Одессі Тещин міст понад терасою від Морського вокзалу. Все одно ця символіка живе. Замочків стає більше. Весільні пари приходять сюди робити своє портфоліо, а вечірні закоханці ще довго простоюють тут свої весняні ночі.
Та якось від того що весна цього року особливо сніжна видалась чи просто якась банальна жилка в цьому всьому мені повиділась, я засумував від споглядання таких своєрідних культурних памяток. В Україні на кожних дві сімейні пари одне розлучення. Ми не хочем бачити на стінах надписи «Іринко вернись будь-ласка!», «Іване пробач мене, я ж тебе люблю», не читаєм статистики самогубців від нездалого кохання, і просто зламаних життєвих доль. Та й самі тишком нишком латаєм свої пошматовані серця. А залізний брухт на мостах ржавіє від недоліків цього світу, а надпис на асфальті «Сід і Ненсі =..джаст меррід» вивітрюється життєвими розчаруваннями і вітром безнадій.
Кажуть що знання це світло, Сонце це радість, а темнота це невігластво,нещастя, біль і розчарування. Люди підходять до такого цінного подарунка людям, як любовні стосунки надто просто й лехковажно, з грубими матеріальними концепціями, а в результаті заливаються сльозами біля розбитого корита і не менш закривавленого серця. Обіцяєм любити вічно, хоча знаєм що живем лише мить у цьому тілі. Говорим красиві слова нам симпатичним особам і не зауважуєм що звертаєм свою увагу на шматок мяса, а жива душа якось десь глибоко всередині сховано і ми її навіть не зауважуєм.
Най цінніша. Найфеноменальніша якість дарована людині – любов, і здатність любити з чистою трансцендентною силою в наш час розмінюється на корисливе егоїстичне користування навколишнім простором для задоволення і буцім наповнення власного я. А оскільки внутрішня пустка лишається не наповненою, світ переповнений страждань і болю. Ні я не песиміст, я не драматизую, я просто хотів би щоб люди не називали любовю те, де нею навіть не пахне.
Love is. Love incide.
Одесса 18.03.2010
|
|
