Як би це боляче не звучало, але я його кохаю вже 4 роки підряд. Наші шляхи розійшлися ще у 2006 році, але кожен рік перетиналися. Він старший на 5 років, живе по- сусідству, майже кожен день бачимося.
Так швидко прошли ці роки, а кохання чомусь залишилося...Нічого не можливо зробити, тільки його бачу подих затамовується, серце наче зупиняється і навіть слово "Привіт" не можу промовити; і так майже кожен день.
Зараз у мене є хлопець, якого я кохаю (на жаль, я так думаю), але і про нього забути не можу. Не давно була на дискотеці, побачила його, відчула погляд на собі. Спершу стояла, але потім почула, як його голос пронісся по дорожці:
-Привіт, Настя!
Я знала, що він не зможе залишити мене без своєї уваги. Я повернулася обличчям до нього і напів тихим голосом промовила:
-Привіт...
Він тоді сказав фразу яку я чула кожен раз, коли ввечері його бачила:
- Підійди ближче
Я такими несміливими кроками підійшла і стала навпроти нього. Перші хвилини ми просто мовчали і дивилася один на одного.
Потім ми прогулялися... Говорили про життя, про навчання... а потім він остановився і мене теж остановив. Я не могла сказати ні слова, серце билося, виривалося, кров кипіла.Він наклонився і хотів мене поцілувати, але моя голова враз відвернулася і губи промовили:"Не варто"...
Я після попросила мене провечти до клубу і він не дуже хотів, але нічого не зміг сказати іншого, бо знав, що я зможу і сама піти...
Як мені після цього була боляче... Я так довго пробувала його забути, стерти із своєї пам"яті, не пам"ятати його слів, його вчинків, його кохання. Але з кожним жнем відчувала, що це надзвичайно важко і потрохи змирилася із цим почуттям жити.
Всі ці роки так і живу палаючи в почуттях до нього....
|
|
