…а завтра буде синдром… То й хай буде, кому це цікаво? Може, ідеально справжнім? Ага, – ТИМ ХТО…
Тебе навіть не засмучує, що ти не один із них, а тільки покидьок у синдромі. Та ще й у подвійному квадраті, бо синдром просвічує у твоїх прозорих очах і в душі, якої – ТИМ ХТО… – ніколи не зрозуміти. І в цьому радість – тебе ні про що не запитають – до покидьків взагалі немає запитань. Ну й хай..! Мінералка точно б освіжила твою сіру субстанцію, але просити… Нізащо!
А як би ти відповів! Навіть десятибальної шкали було б замало! Хай тільки запитають, тоді ти…
Все рівно, світ котиться під укіс спотвореного життя і розуміння.
Хіба не так?
ТІ ХТО так і не зрозуміють.
І вже ніколи і ні хто не зрозуміє.
Бо вони не такі як ти.
Вони особливі і їм плювати на тебе. Адже вони – ТІ ХТО… Умовно можна припасувати до них список синонімічних прислівників на кшталт: розумний, талановитий, практичний, правильний.., але…
Де до такого додуматися покидьку, та ще й у синдромі. Йому це недоступно. Вихований покидьок розуміючи свій стан, промовчить, невихований – по-матюкається і порине у свій синдром з головою. І хай хоч каміння з не-ба…
Правда, не так просто увійти у своє віддзеркалення і власну суть із головним болем. До того ж – вона болить окремо, а сутність у свічаді ніби то й не твоя… попервах так здається. Потім відображення зливається із сутністю, але жаль пробирає тіло і холодить розум від скоєного…
ТИМ ХТО ТАК І НЕ ЗРОЗУМІВ дзвониш і висловлюєш свої вибачення. Щоб їхній, особливий, НЕСХОЖИЙ НА ТВІЙ – СИНДРОМ не спотворив твоє життя і не перекрив тобі дихання.
Хоча, чи можна те, що було з ТИМ ХТО назвати диханням, наприклад, вчора? Власне, у останній розмові? Ядуха, не інакше, бо – не скажи, не передбач і навіть не подумай і підсвідомо… Буде сприйняте за виклик. І ти одразу почуєш, хто ти насправді. Поміркуй чи варто нариватися, адже його синдром, ТОГО ХТО, на твоїх очах вдавиться власною слиною від злості.
Тс-с-с-с! Навіть подумати не можна, що буде потім…
Втім, чого боятися покидьку? Визнання і популярність його вже не хвилюють. ТОЙ ХТО… подбав про це заздалегідь. Він, ТОЙ ХТО, зробив усе для того, щоб навколишнє середовище і люди, які в ньому існують, просто забули про тебе назавжди – хто ти і що. Бо ТОЙ ХТО вже все їм сказав.
Так, про тебе…
У покидька не має і не може бути власного «я».
Адже він ніхто і звуть його ніяк. Він просто покидьок і ніщо більше. Трава при дорозі, лакований папірець на узбіччі дороги від спершу дорогої цукерки яку з’їли, а його, папірець, викинули через вікно, що перед тим, як викинути, витерли грязюку на забрьоханих черевиках…
|
|
