Я вкотре переконуюсь
Що в цій безодні почуттів
Бракує теплих диких слів
Чи снів…
Я усвідомлюю, що
Просинаюсь, вже не мандрую
У тобі, не хочу їх
І їхніх сліз не помічаю
І вже не плачу, бачу
Чую топіт ніг та гуркіт-сміх
Брехню отих самих
Ледачих хробаків
Я розумію їхній гріх,
Чи свій, чи їхній
А всеодно і нетерпляче
І знову я піду ні з чим
І знов заплачу…
Додати коментар можна тільки після реєстрації Зареєструватися може будь-який відвідувач сайта.