Сиджу в нещодавно сплетеному моїм стареньким дідусем Уляном кріслі, читаю Бляшаного барабана. Бачу в вікні в будинку навпроти вазу із свіжими тюльпанами. Щороку на день народження отримую ці квіти. Вже ніби і звикла, проте кожному букетику радію немов дитя. Згадала про минулорічне Різдво, коли із дівчатами їздила на гостину до пана Муштія. Цікавий чоловік, що ліпить дивних істоток із глини називаючи кожну іменем. У пам’яті сплила зустріч із давнім другом Грицьком, який уміє варити цілющі чаї із лісових рослин. Перед очима ніби пробігає увесь пережиток за двадцять років. От щось подібне на побачення із семінаристом Духовної Академії, от у магазині вибираю нитки на рукавиць, які зносила ще рік тому, от сиджу на парі і ледь стримую голосний позіх, от заливаюся дешевим вином від якого несе…стоп,стоп,стоп,стоп…
|
|
