Якби мої вуха були квітками,вони б давно зів\"яли від словесно-гнітучого смороду......
якби мої очі були морем,вони б давно висохли від пекучої брехні....
але я живу,дихаю,слухаю і в котрий раз дивлюся на цей світ.Навіть інколи люблю...мрію,і здаєтся знаю людей...але як хочется вірити що я помиляюся.
Ми вигадуємо собі кохання,страждаємо і навіть непомічаємо,що насправді дістаєм від своїх страждань задоволення.Як це? просто ми такі,ми звикли до брехні до зрад до всього що дає нам це життя.І плачемо просто бо так треба,бо хтось вижимає нашу душу а вода льєтся з очей.Ми забуваєм що нещасні і сміємося випадковим перехожим,а потім ховаючи очі від сорому, тікаємо закриваючись масками! Бо ж соромно зараз бути собою! неможна....в наш час кожна нормальна людина,є ненормальною,тільки тому що насправді нормальна!
Стереотипи задумані ще нашими предками,і ми всі монотонно повторюємося.ХІБА Ж НЕ ХОЧЕТСЯ СПРАВДІ БУТИ ЛЮДИНОЮ? БУТИ СОБОЮ? ЗНЯТИ ЦЮ ЛИПКУ МАСКУ І ДИХАТИ!! СПРАВДІ ДИХАТИ...я більше ніколи не буду обманювати!
|
|
