Що робити, коли кажеш жалючі саму себе слова? Так впевнено починаєш надзвичайно неприємну розмову. А на другій-третій фразі вже сльози стоять в очах, і кричить в голові думка: «А може, ти не так вже й обдумано це кажеш??? Може, варто почекати і на свіжу голову переосмислити все?» І ти плачеш, ти розкаюєшся і просиш пробачити твій вчинок, твої слова, але (!) продовжуєш говорити. Боже, як же це боляче! І коли він іде.. Ти стоїш і думаєш: «Все.. Ти більше не мій… Ти пішов.», а серце крається, розривається на шматки і ріже душу. І так хочеться зупинити, пригорнути, поцілувати! Так хочеться! А не можна!!! Це нечесно!
Сльози стоять в очах ще кілька днів – це мінімум. А друзі дивуються: «Та ти ж сама його кинула!». І що робити? Так боляче.. А він шле смс-ки, і досі кличе тебе коханою. Та ти й сама його любиш! І він знає це. Але треба терпіти. Терпіти, поки любов не лишиться в найчистішому своєму вигляді, кришталевою та недоторканною. Ти ж, зрештою, і не хочеш його розлюбити. Він рідний, важливий. Але не той чоловік, якому буде добре з тобою. З часом все в ньому починає тебе страшенно дратувати, і він думає, що сам винен. А він не винен ні в чому. Як він взагалі причетний до твоєї мінливості? Ніяк, це ти сама. І те, що тебе він дратує, ще не означає, що він раптом став поганим. Скоріше ти такою стала. Хтозна, що воно насправді відбувається, і складно це навіть осягнути.
Текст, народжений болем. Не дивлячись на монітор, ти набираєш зв’язані між собою слова і речення. Так боляче. За пеленою цього болю не хочеш навіть бачити, що відбувається навколо. Він хороший. Ти – не погана. Просто так вийшло.
|
|
