Вони вляжуться у теплі порохи історії.
Останні з тих, хто любив свою країну, слухатимуть солодкі пісні минулого і дивитимуться пам’ятні фільми.
Вони будуть згадувати знаменитих колись акторів і питати одне одного: «А пам’ятаєш?".
Пам’ятаєш той серіал, коли уся країна спішила додому,
а коли у перерві зливались туалети, вода піднімалась у Гудзоні?
Пам’ятаєш, як цей фільм вперше вийшов на екрани і довгі черги стояли перед касами?
А як ми любили цю групу, цей дует, цю мелодію – я до цих пір не можу слухати без сліз!
Як ми плакали, коли його застрелили! Здавалося, що на цілій планеті життя зупинилось, але назавтра були інші новини, інші пісні і фільми.
Країна тоді ще була молода, нація була молода.
Ми не відчували, як нас замітає піском – по кісточки, по коліна, по пояс.
Нам здавалось, що ми живемо все краще, але це був солодкий смак занепаду, передсмертя, кінця.
Нас замело вже по шию, скоро нас не буде.
Востаннє злітає в небо наш погляд, наш «птах солодкоголосий», привид нашої юності.
Давай не думати про те, хто буде після нас.
Ми помилились, так, ми помилились, історія цього не прощає.
Вони помиляться також і також не будуть прощені.
Давай наостанку згадаємо усе хороше.
Дивись в очі часу.
«Let’s face the music and dance”.
|
|
