Повтори ще раз. Як там було?
«Мова твоя схожа на бите скло».
Що там було при кінці? «Я ніколи раніш».
Повтори ще. Точиться світло. Пишеться вірш.
Те, що було перед цим. Повтори. Повтори.
Як там? «Трава відважно дивиться догори.
Я ніколи більше не зможу». Саме це.
Говориш, мов обертаєш до сонця лице.
Саме ці слова. Ті, що були тоді.
Звук твого імені. Короткий сплеск на воді.
Голосу темна нитка, прошита по рукаву.
Що там іще? «Я відчуваю тебе, як траву».
Слова, незрозумілі тобі самій.
Саме це: «Спробуй тепер, зрозумій.
Спробуй тепер, відчитай. Переклади».
Мов сивина у жінок, в повітрі з’являються холоди.
Як там було? «Я тепер маю слова,
щоб говорити про тишу». Музика больова.
Музика, що народжується в дереві та землі.
«Більше ніколи нічого не трапиться. Взагалі».
Теплі поля, як списані записники.
Співи, що їх, мов хустки зі скринь, дістають жінки.
Музика, що прокачується легенями чоловіків.
Підліткові постаті соняшників, часників.
|
|
