Дактиль Амфібрахій Анапест
...Благенький Вірш давився рафінадом
і не зважав на карієсний зуб...
Вчорашній слід бузкової помади
відтворював на шиї контур губ
якоїсь переперченої Музи,
забутої на клітці сходовій...
Невдало імітуючи Карузо
Благенький Вірш співав мені :Раді-і-ій!
я тут ,Мала!... Мене ж бо на Парнасі
упізнає й цінує кожен пес!
Я не якийсь Грицько або Тарасій,
я - Дактиль Амфібрахій Анапест!
...і бовтав рими злякані у склянці,
що намагались вилізти й втекти...
Був аркуш - в комі...Стіл - у екзальтації...
В нічному парку нявкали коти...
Дуби скидали жолуді у лісі,
Благенький Вірш ридав,сміявся,пив...
Як раптом о четвертій сорок вісім
хтось впевнено у двері подзвонив...
І Пані у заквітчанім картузі
сказала строго з-під фальшивих вій
- Зламався ліфт... Собача ніч!.. Я - Муза.
Ти все... того?.. Римуєш?..В тебе - Мій?
І упіймавши Дактиля за крила
( хоч той пручався,борсався й шипів )
благально на порозі попросила:
-Ти СПИ вночі... Здоров"я,знаєш,сила...
Ну не складай ні ВІршів,ні вірШІВ!!!
Займався день...Трамвай дзеленькав звично...
Злітали в небо срібні літаки...
...і сипалися - так не поетично-
в майбутній борщ натерті буряки...
Убогий Стих давился рафинадом,
рискуя потерять последний зуб.
Вчерашний след малиновой помады
отображал на шее контур губ
какой-то сладострастной муки-Музы,
забытой на ступенях второпях.
Игриво имитируя Карузо
Убогий Стих мне напевал, мол, - а-а-ах!
возрадуйся! - со всеми на Парнасе
я на ноге короткой! Шик и блеск!
Я не какой-то там Иван-Тарасий,
Я - Дактиль Амфибрахий Анапест!
И взбалтывал в стакане вдохновенно
каких-то рифм вертлявые хвосты...
Пегас был в коме... Стол - в отключке временной...
А за окном мяукали коты...
Дубы роняли желуди и белок,
Убогий стих рыдал, смеялся, выл...
Нежданно вдруг в четыре сорок девять
дверной звонок надрывно зазвонил
и дама в шляпе с розовым бутоном,
с глазами цвета "море за кормой",
сказала строго голосом бетонным:
Собачья ночь... Я - Муза... Где он? ...Мой?
И Дактиля, что в уголок забился,
схватив привычно - просто за крыЛА,
хоть он пищал и вертелся и крутился,
немедля за порог поволокла
из Штраусса чего-то напевая,
мне на ходу печально изрекая:
- Ты б лучше дрыхла! - ой,пардон - спала!
Вставал рассвет... Трамвай звенел привывчно...
Летели самолеты - как всегда...
И закипала - так не поэтично -
|
|
