есно скажу, я для людей не є кимось важливим (батьків не враховую). І це все через мій характер. Я дуже меланхолійна і нервова людина. Але буквально зараз в моїй голові велись дебати між моїми внутрішніми голосами:
I. Чоловіче, припини вийобуватись перед людьми! Ти зараз таким є, йоб твою мать, але змінюйся! Змінюйся!
II. Люди просто в мене вже не вірять. Я для них - лиш сміття, посередник...
І. То маневруй між ними, блять! Для чого ж ти є? Щоб нормально себе показати світові. А не бути баластом, який лупитимуть якісь їбанати, щоб отримати найкращу вигоду. Пробуй не згадувати минуле, а іноді посилай нахуй всіх своїх знайомих, щоб більше про них не думав в ту мить. Зрозумій, це може допомогти... Когось можеш лишити, та решту шли до сраки.
IІ. Ти так думаєш?
І. Я вірю. А якщо взагалі нерви зірвуться - стримуйся чи бий по писку. Залежно яка ситуація. Головне - ніякого їблана не слухай. А якщо здають нерви - говори матами, слухай музику - коротше, скинь зайве з душі. І все мине.
А ще краще - молись. Бо Він точно тебе любить, навіть якщо ти вже втратив надію і віру.
|
|
