Часто лунає питання про причини наших бід — минулих і сучасних.
Я би зайшла з «фрейдистського» боку. Коли народ живе поруч із сильним, нещадним і хижим сусідом, у нього — два виходи. Перший — це боротися вперто й постійно, до повного винищення. Другий — ввійти із сусідом у щось подібне до садо-мазохістських cтосунків, коли тебе мучать, але й, до певної міри, бережуть — для власних потреб. В такому становищі можна жити віками. Головне, притупити свої відчуття, а саме — відчуття приниження. Це досягається частковим відключенням свідомості, штучним «оглуплюванням» самих себе або прагненням «одитинитись». Тоді ніби й не соромно, бо ти ж — дитина. Можна скаржитись на того, хто тебе кривдить, виспівувати свої жалі, але немає відчуття сорому за те, що з тобою роблять, тому що дитина не несе відповідальності.
«Дитина» ховає своїх вбитих, нарікає на ворога, але говорить його мовою, крутить його музику і щиро дивується: «А що тут такого?» У дитячому світі все це можливо. Тільки коли робиш зусилля, щоб вийти з нав’язаної тобі ролі, спочатку хоча б психологічно, щоб ворог не відчував природній потяг тебе гвалтувати, тоді й до тебе почнуть інакше ставитись.
|
|
Тільки от біда: поряд з Росією живуть ще фінни, прибалти, афганці і пр. Але це вільні народи, хоча менші від російського і українського незрівнянно. 
