ми числа окиснені-листям осіннім
а моря не має вже ,мамо,знаєш...
під тридцять стаєш лисуватим чи сивим...
осіло-сімейним чи дико-самітним...
ти знаєш ,як глибоко дихати в тиші...
всотати у себе оцю усю прикрість...
заплющити очі і хай трансформує
метаболізм
оцю порожнечу
і з нового ранку
у нові очі
вдихнути проміння тепле
вібрації голосу
що для мене ламав усі стіни і стелі
і вже без пустелі
а море буде
море завжди повертає звуки у мушлі
а мушлі-у руки
а руки-долоня в долоню...
Олександра Ксенія Медвідь©
|
|
