викинулася з дому, розбитим носом позначала дорогу, якою повернусь, без бажання, але і розпачу. долоні шкрябалися по виступах камінців з асфальту, надриви на нігтях саднили дослідами. на вірні гадюк, буквальному і уявному, я звивалась у агонії під трухлявою липою. погляд перехожих притянували лише темні губи, викреслені на мокрому вапні. ступня до ступні, відшовхуючись колінами, тіло найвульгарнішої античної статуї не зупинялось. бурмотіння слів, заклинання для негайної телепортації під дерево стола.
|
|