Десь там, на небі, ти посміхаєшся, тільки я цього не бачу. А шкода.. Вже рік не бачила твоєї посмішки..І знаєш, сумую нестерпно. Нестерпно досі. Ні, не казатиму, що не можу повірити або ще не звикла, що тебе немає. Уже звикла.
Та досі, до кольок по тілу не змирилася.
Останнім часом часто тебе згадую, а потім тихесенько здавлюю комок в горлі. Сльози навертаються самі по собі.
Завжди веселий та усміхнений, смів підтримати усіх та не зумів розрадити себе. Кожен відчуває якусь провину, за несказане, незроблене. І я. А ще я тобі дякую. Знаєш, ти мене дечого навчив - берегти людей. Я ж ніколи і не задумувалась, що розмова з кимось може бути останньою. Так, я втрачала друзів, але ж не так, не настільки.. Останній день згадую смутно. Ти - сумний, роздратований і задуманий. А я, дурепа, ще й образилась, що відповів щось не так.
А треба було тебе обійняти, сильно, як востаннє. Якби знала..
Доречі, згадалось як ти питав чого я постійно дивлюся вниз. Так от: тепер я на небо дивлюсь частіше. А ти сюди дивишся, на нас? Ми ж сумуємо.
Хочеш знати, що змінилося за цей рік? Оля вкотре змінила колір волосся, а Світланка вже й народила. Доречі,ми ходимо на хореографію. Ти ж так любив танцювати! Павло пішов, згадує про нас все рідше. І кураторку бачимо все рідше. Не вистачає, як вона називала тебе *тріло*. а ми подорослішали, змінились дуже..
Останнім часом появляється багато знайомих. Твоїх. Кожен шкодує, що не встиг щось сказати, і ладен звкричати з усієї сили, тільки б ти почув. Але..
Ти навіть не уявляєш, як страшезно хочеться тебе побачити. +1 мрія до колекції. (НЕздійсненна) І ще один страх. Не те, щоб страх, але дуже боюся забути моменти з тобою. І страх втрачати назавжди.
Але ж ти тут, у серденьку..
Знаю, що ти вде ніколи не будеш онлайн і не лайкнеш цей запис. Але вірю, що ти це читаєш.
Кажуть, найбільш наболіле ніколи не висловити толком. от і в мене, фактично беззсмістовний сумний текст, який половина так і не дочитає до кінця. Та це те, що рветься з середини, те, що щире і іде від серця. А ще від серця ідуть слова : любимо і ніколи не забудемо.
|
|
