Я нарешті стих... Нарешті...
За цей день я зрозумів і сформулював дві тези свого життя:
1) Я виріс у суспільстві, у якому ніхто нікого не поважає. Навіть самого себе. У них душі абсолютно неспокійні як зовні (найбільше), так і всередині (не набагато менше). Лише одиниці можуть тебе насправді зрозуміти, а решта "розуміють" умовно.
2) Моє життя одноманітне і водночас сповнене надій і пригод. В бетонних джунглях, за зразком моїх, неможливо вгадати, що станеться в найближчу мить.
КОМЕНТАРІ
24.03.2016 - 18:19
*Кассіопея*: Якось радісно і водночас дивно "зустрічати" однодумця До мене такі думки завітали ще,здається, років у 7-8, і саме тоді я зрозуміла, що в цьому житті можна сподіватися лише на себе
24.03.2016 - 18:33
То правда щира...
Додати коментар можна тільки після реєстрації Зареєструватися може будь-який відвідувач сайта.
До мене такі думки завітали ще,здається, років у 7-8, і саме тоді я зрозуміла, що в цьому житті можна сподіватися лише на себе 
